Напівлюдина, напівмашина - "Робокоп"

Якихось 10 років тому, я з превеликим задоволенням вперше побачила культовий фільм «Робокоп» (режисера Пола Верховена), відеокасету я затирала до дір, передивлялася знову і знову, цитувала чи не кожну репліку головного героя - Алекса Мерфі. І в наш час римейків та сиквелів більшість з яких є невдалими, новина, щодо перезапуску цієї культової франшизи викликала у мене неоднозначні почуття. Був острах, що за новомодними ефектами та гарною картинкою, може ховатися цинічне бажання заробити гроші, може втратитися внутрішня боротьба головного героя, в якому одночасно боролися: людське начало і машинний інтелект.

І ось настав цей довгоочікуваний момент – прем’єра фільму, озброївшись поп-корном і гарним настроєм, я вирушила в кіно.  Першим, що привертає увагу, це реалістичне майбутнє, в стилі Нолана, що перший вирішив замінити коміксальні образи, старого готичного Готема (який яскраво видно в перших фільмах   про бетмена Тіма Бертона) на більш живий образ сучасного міста.

«Робокоп» (1987)

"Робокоп" (2014)

Які ж враження залишилися у мене після перегляду фільму:

1.       Акторська гра. Неочікувано, на вищому рівні, ще б пак такі акули акторського мистецтва, як Юель Кіннаман ("Дівчина з татуїровкою дракона") Гаррі Олдман, ("П’ятий елемент", "Леон-кіллер", "Темний лицар" тощо.), Семюел Л. Джексон ("Кримінальне чтиво", "Зоряні війни", "1408", "Джанго вільний"), Майкл Кітон (Бетмен), не могли не привернути до себе уваги  навіть досвідченого кіномана.

2.       Спецефекти.  Звичайно без коментарів. Добре знайомі роботи з оригінальних серій постають перед глядачем у новому кращому дизайні, хоча і виглядаючи як роботи майбутнього, більш реалістичні, ніж роботи трилогії «Трансформери». Ще одним сюрпризом для глядачів став, новий осучаснений дизайн Робокопа, який сильно відрізняється від його класичного образу. Який для олд-скульних фанатів став трохи не найголовнішою темою для  критики. Ще б пак чорний колір, замість срібно-металевого, неонова підсвітка на спині, що чомось нагадує новорічні ліхтарики  і звичайно шолом з інфрачервоною під світкою, що дуже сильно нагадує Циклопа з серії культових коміксів та фільмів  «Х-Men». Але кінцівка дає красномовний натяк, що  Алекс Мерфі   повернеться  в старому доброму образі перших екранізацій.

3.       Сценарій. Через те, що вікова категорія фільму 13+, то і сценарій відповідно став менш кривавий, більш передбачуваний і моментами стереотипний. Але ж і в темному тунелі голлівудського конвеєру пробився промінець світла, який під кінець світив як прожектор вантажівки, що розганяє темряву на порожній нічній автостраді. І це не перебільшення, бо окрім, безмежного захоплення героєм, хочеш не хочеш, починаєш йому співчувати: співчувати його внутрішній боротьбі, співчувати його родині, яка зіштовхнулася з дилемою знеособлення Алекса Мерфі, співчувати друзям, а також лікарю (Гарі Олдман), якій постав на межі вибору між людяністю та грошима. І звичайно, певною мірою привертає увагу калька на сучасний світ, маніпуляцією фактами, закулісною грою і реальною ціною людського життя у руках сильних світу всього.

4. Музика. Її в фільмі майже немає. Тільки на початку грає основний саундтрек зі старого "Робокопа", що заставляє ностальгічно поринати в спогади. Що мене наприклад, дуже разочарувало:(

Моя власна оцінка фільму – 7 із 10.

Тож, приємного перегляду. Не забувайте, що це моя власна думка і вона може кардинально відрізнятися від ваших, пишіть коментарі і найголовніше вимикайте комп’ютер і хутчіш біжіть у кінотеатр за справжніми емоціями і врженнями! :)

Диванний експерт, Оксана :)